Бл*ть. Отак треба починати половину моїх творів. Коли сидиш від передозу ідей за компом і намагаєшся запхати всю цю ху*тєнь в один вірш. А воно не хоче. І ти починаєш ревіти, бо не можеш підібрати риму до слова пилосос. Бо ху*сос тут постити не можна. Бо зараз тобі винесуть мозок через погану риму. Бо зараз якось байдуже буде на ту кількість павутини в твоїй голові, бо одна довбана ідея не втілюється в життя. Відчуваєш себе невдахою.
От як зараз. Треба вивчити пісню. Треба написати вірш. Треба поїсти хоча б. А ніфіга. Ніфіга, бл*ть! І в мене знову депресія. Трактор під вікнами розплющує землю, яку ще вчора ніжно гладив екскаватор. Лілії поламалися. Кактуси пожовтіли, бо я не поливаю їх 2 місяць. Ще й синці на все тіло, бо топографічний кретинізм невиліковний - мало того, що ходжу не туди, то ще й падаю вічно. " Ти така мила, коли плачеш. Мміміімі". Заї*ли! Краще встати допоможіть, пластир дайте, пожалійте! Ні, бл*ть, треба сфоткати і умілятися. Худоба.
От заї*ли. І вірші заї*бали. Але треба писати. Треба хоч щось забирати зі своєї голови, бо зовсім скоро вона просто вибухне. Отак-от. І навіть покурити не можна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676442
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2016
автор: #tenderness