В НІЧ НА КУПАЛА

                     
Вона  виходить  знов  супроти  ночі,
Латаття  ніжне  у  її  вінку.
Вдивляються  у  ліс  прекрасні  очі...
Шука  Марена  квітку  чарівну.

А  папороть  цвіте  лиш  раз  у  році,
Вінки  кидають  діви  у  ріку.
Біжить  Марена.  Її  ноги  босі
Лишають  слід  на  мокрому  піску.

Через  багаття  скачуть  браві  хлопці,
Аж  місяць  стишив  золоту  ходу.
Купальська  ніч  в  вишиваній  сорочці
Настояна  на  липовім  меду.  

Пливуть  вінки  в  бурхливому  потоці,
Лише  її  пішов  у  глибину.
Заграла  скрипка  десь  на  другім  боці
І  грім,  як  бубен  вдарив  у  сосну.

Кохає  леґеня  Марена  й  досі,
Любов  була  недовга  на  віку...
Збирав  для  неї  світлячки  у  мосі,
Вплітав,  як  діаманти  у  косу.

Тулив  до  серця  її  ніжки  босі
І  пив  із  губ  уранішню  росу.
Коли  настала  довга  й  зимна  осінь,
Покинув  він  красуню  неземну.

Вона  -  царівна  всіх  морів  і  весен,
Йому  б  простішу,  не  таку  чудну...
Їй  в  вічі  заглядає  старий  ясен,
Розказує  про  молодість  свою.

Така  нікому  щастя  не  приносить,
Іще  накличе  на  людей  біду.
В  її  очах  стоїть  глибока  просинь,
Яка  буває  в  небі  у  грозу.

Така  нікому  щастя  не  приносить.
За  жінку  взяв  сусідку  молоду...
Русалка  з  того  часу    долю  просить,
Щоб  папороть  розквітла  у  гаю.

Вона  сьогодні  вийде  проти  ночі
І,  може,  знайде  квіточку  одну...
Пливуть  вінки,  як  марева  дівочі
В  Купальську  ніч  прекрасну  й  чарівну.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676718
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2016
автор: ОксМаксКорабель