Все відносно...
Дивися:
відносно зомлілого тебе
пре нікчемне,
а поруч – неквапом пливе колосальне;
ті, що нищать тебе
й щирі друзі, батьки, логопеди
(хоч в колисці наук
всі по черзі тебе колисали).
Все відносно.
Повз тебе проносяться сварки й образи.
То оброслі лушпинням непевних вимог етикету
справедливі слова.
Тим і колять, немов дикобрази,
невидючих,
чий зір упирається в щільні штахети.
Ти зростав.
Будь-що прагнув у землю вростати, стожилий.
Обирав між своїм і чужим лиш масивне і вічне.
Все відносно...
На тебе ж чекали надійні стежини.
Вірні кроки від хибного те́бе тебе́ сторожили,
ніби правду
від пазурів княжого беркута – віче.
– Все відносно.
– Все рівно не вийде, наївний Альберте!
Невловимі ні твердість, ні впевненість
для апаратів.
Мрію
формули дрібнять
на жменьку пшеничної дерті.
Хай окреслені циркулем кола –
крапки на мольберті,
та усмішка твоя
красномовна,
мов прапор пірата!
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676754
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.07.2016
автор: Олександр Обрій