[b][color="#312d9c"]Даремно намагаємся спинити
Цю тишу, що нас уже не полишить,
І спраглих слів, нажаль, уже не змінити.
Стомлений сонця промінь
Питається в людини: «А хто ти?».
А відповідь іде не відразу,
І є намагання питання зовсім лишити,
Тоді ж навіщо так жити?
А вітер відганяє промінь,
І навіть пробує затьмарити тишу,
Бо не хоче ні в що вірити,
І говорить: «Я все так і залишу!».
Без сперечань усі підкоряються вітру,
Щоб обійти блискавичну негоду,
А ви продовжуйте читати вірші
Хоч це іноді й казка –
Це, навіть, калька думок,
Що вже десь є на папері ,
Але закриті на металевий замок.
Іноді думки в віршах, мов вітер,
Піймати їх практично не можливо!
Зловивши їх настане мить
І на тобі, ти піймав справжнісіньке диво. [/color][i][/i][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676800
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.07.2016
автор: Женя Смайл