Вода клекоче, виріза круги
І ходить ними у нестримнім танці.
Мов за велінням скрипки і жаги
Біснуються оборки на циганці.
Кайма із піни тчеться по краях,
Щомиті вигляд змінює і норов –
То вчепиться у гребінь, мов реп'ях,
А то сяйне мереживним узором,
Неждано розстелившись на воді.
А далі, пошматована, розтане,
Щоб відродитись в новій чехарді
Пушком кульбаб чи вусом дідугана..
Щось є у цьому від високих муз
Незвично гарне. Як поглянуть збоку.
Не дай, Господь, потрапити комусь
У серцевину чорну і глибоку
Отого виру. Бавлячись, ковтне,
Бо ні пощади, ні жалю не знає.
А виправдати може лиш одне
Його – своєї суті не ховає.
Як є канат, надійний балансир,
Хоч і над ним іди – рискни не впасти
А як в людських річках угледіть вир,
Щоб не ускочити в красиву пастку?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2016
автор: Ніна Багата