Вже небо покрапковано зірками,
Висить на ньому місяць-одинак -
То блудить ніч котячими стежками,
Пірнає в душі і сягає дна…
Ось вирвано із неба клапоть сизий -
Це ж порвано на хмари небеса.
І кинуто у душі купу слизу,
А сказано, що божая роса
Те небо вже шматує блискавиця,
Реве гроза та зміщує кордон
Хоч де-юре - це гострить кігті киця,
Де-факто – чорний смерч, армагедон
…Вляглося.. Заливається багрянець
В ті рани, де буріло і ревло.
На заході – криваво, схід – мов глянець..
Це ж наче кров? Ні, сказано ж: вино.
Якось сиріє небо.. чи сіріє..
Сміється? Плаче? Все злилось в одне..
Так холодно.. А сказано ж, що гріє!
То мерзнуть ноги, спалені вогнем.
Всі душі покрапковано ділами..
Земля залита кров’ю і свинцем.
Земля стяжіла болем. І тілами.
А небо відбиває багрянцем..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676854
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2016
автор: Rusya