Дороги, зарослі стежки, непротоптаний схил...
Тече у незвідану безвість життя-Ніагара.
Було у мені достобіса поламаних крил...
Утрачені дні, мов коріння раба-яничара.
Закрила себе на мільйон потаємних замків,
а як же почути у прірві свободу, що кличе?!
Побачив-прийшов-переміг, (ти з отих козаків,
яким підкорялося ще й не таке таємниче!)
Бери мої води в безжурні свої береги,
насичуй повітрям задавлений сирістю простір,
щоб сяяли очі, щоб світ зеленів навкруги,
втікали із серця образи (непрохані гості).
В саду незбагненнім, під кронами вічних олив,
мій друже, коханий, мій Всесвітом названий брате,
ти обшир забутий любов'ю своєю відкрив
і вето наклав на можливість мене закривати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2016
автор: Уляна Яресько