В затишок рук твоїх кутаю плечі,
Ніжність мовчання мене колиса.
Я залишаю полон порожнечі,
Вечір, як свічка, повільно згаса.
І крізь опущені вії, обличчя
Я роздивляюсь, як вперше, твоє.
Спогади тихо пливуть... й протиріччя
Геть непомітно і легко іде.
І почуттів ледь п'янка невагомість
Хвилею теплою нас накрива.
Що там шепоче в цю мить підсвідомість?
Та чи почуємо ми ті слова?
І не було ні років, ні розлуки:
Нам по сімнадцять й нема сивини.
Тільки шкода: знімеш з плеч моїх руки -
Зміниться затишок смутком вини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676878
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2016
автор: Радченко