Українська казка покладена мною в рими
ЯК ЛИСИЦЯ ТА КОБИЛА ВОВКА ПЕРЕХИТРИЛИ
Підкралася старість до вовка,
Вже ноги його не годують.
І звірі уже не бояться,
З старого вовчари глузують.
Капуста йому не смакує,
А здобич уже не здогнати.
Що має робити вовчисько,
Лягти під ялинку й вмирати.
Аж раптом побачив лисицю,
Кудись поспішала руденька.
Вовк їй приказав зупиниться:
"Я з'їм вас, - сказав, - ви - пухкенька".
"Не їж мене вовчику-брате.
Я буду тобі танцювати,
А потім тобі заспіваю,
По цім можеш шкірку здійняти".
Лисичка хитренькою була,
Пісень вона знала багато.
Руденька співала так довго
Й зуміла вовчиська приспати.
Хропів вовчуган, аж до ранку.
Рижулька давно вже чкурнула.
Нужда вовка зранку ще дужче,
Як доленька зла притиснула.
"Ну, нащо мені той концертик!?
- Аж скрикнув уголос сірома, -
Лисичка була, як десертик!"
Й схопила вовчиська судома.
Ні жити, ні вмерти старому.
А голод - не тітка рідненька.
На зуб вже узяв був солому,
Та сплюнув, була несмачненька.
І тут з лісу вийшла кобила...
Вовк скрикнув: примара примара.
Протер, навіть, лапою очі...
Кобила прекрасна стояла.
"Я з'їм вас... я з'їм вас швиденько,
Ви, мабуть, така є смачненька!"
"То й їжте, мене мій мосьпане,
Я буду лиш цьому раденька.
Лем, гляньте на моє копито,
На ньому, що пише - читайте.
Це буде для вас знаменито!
А потім ви мною снідайте."
І ногу кобила підняла,
Піднесла до вовчого ока.
А потім щосили влупила...
Й іржала кобила жорстока.
А потім, немов, повітруля
Галопом кудись полетіла.
А вовка ще довго по тому
Душа, а не рана боліла.
"Ну, нащо мені було треба
Читати листа на копиті!?
Я, навіть, не вмію два слова
Докупи у книжці зложити."
Не варто, ой було не варто...
Кобила його чуть не вбила.
Життя видає такі жарти...
Цікавість вовчиська згубила.
Оксана Максимишин-Корабель
8 липня 2016
Portugal
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676895
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 08.07.2016
автор: ОксМаксКорабель