Не питай чому інколи плачу
І не соромлюсь цього ніколи,
Бо хоч втратив життєву удачу,
Та не здався Всевладності болю.
Прикро бути вцілілим на полі,
Бо навкруги лежать побратими –
Їх вже не скручують хвилі болю…
В житті я був в бою разом з ними.
Знаю: Там вони мене чекають –
В житті іншому теж ідуть битви,
Та Тут вони в мені замикають
Свої світлі життєві молитви.
В пошані схиляю вінком пам'ять,
Тримаю її міцно як прапор,
А мої згадки летять і летять
До побратимів – життєвих опор.
09.07.016
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677066
Рубрика: Присвячення
дата надходження 09.07.2016
автор: Левчишин Віктор