Високе небо… О, яке високе!
Аж очі тонуть у височині.
В поля передосінній входить спокій,
А небо чисте, наче навесні.
Зеленочубий відчайдуха липень
Стрімку ходу спиняє на межі.
Та сонце, як раніше, очі сліпить.
І сивіти не хочуть спориші!
Хоча у тишу вранішніх туманів
Мотив журливий осінь запліта,
Я вірю: гожі дні ці – не останні.
Бо звідки така неба чистота?
Хай студеніють світанкові роси
І чується мелодія сумна,
Не говоріть мені, що йду я в осінь –
В душі ще літо. Літо і весна.
(с) Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677094
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2016
автор: Ірина Васильківська