..вже майже осінь за рогом - ходить тінь твоя накрохмалена дедалі тихіше за мною, немов балерина в пуантах,
я прощаюсь із нею усоте, притискаючи пальці до вуст, але навряд чи востаннє,
бо є речі настільки невідворотні за своєю сутністю,
що, якби навіть нам заздалегідь було відомо, що так воно станеться -
все одно ми б не вчинили інакше..
мені не було ніколи більш затишно, аніж зараз - так, ніби у самого бога лежу на колінах
(хіба що з тобою, у ті найкоротші миті, коли маківкою відчувала, як здіймаються твої груди) -
певно, це і є щастя. щастя - уві сні посміхатись крізь примружені віки,
щастя - співати у душі, навіть не потрапляючи в ноти,
щастя - танцювати попід травневою зливою на балконі..
я знаю, що таке щастя. щастя має твоє ім'я і твої долоні.
але мені навіть легше, що ти мовчиш, бо я досі тебе боюсь і перед тобою за себе саму маю сором -
чому моє власне життя не вірш, аби повидаляти зайві слова або навіть речення?
як засне останній знеструмлений втомою тролейбус в депо,
приходь, помовчимо навзаєм,
одне одному занурившись обличчями в плечі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677293
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2016
автор: Майя Грозова