ЙоЛкА.
З початку січня, коли Майдан зміцнів, після декількох невдалих спроб захоплення КМДА та прориву на Інститутській, наша маленька республіка, наш Майдан оголосив полювання на «тітушок», які заполонили Київ звідусіль і тероризували громадян та вільних людей на підступах до Майдану, вчиняючи наругу. Як завжди, озброєні, як завжди, цинічно і підло. Так загинув потім Юрій Вербицький і не один патріот з вини цих куплених проклятих посіпак лежить десь у сирій землі під Києвом. Ходили чутки і думаю, що вони мають підгрунтя, що бандити Яника з усією ієрархією розподілили Київ між «донецькими», які були «смотрящими» зі своїм кодлом. Причому, люди добрі казали, що бандитів тих забезпечували житлом, а «паханам» давали квартири в спальних районах та де-інде.
Тим часом Майдан розростався, охочі їхали звідусіль, відчутно було ставлення народу до бандитського осоружного режиму, який набрид людям як гірка редька. Барикади росли одна за одною, укріплювалися, вже з’явилися польові кухні, були організовані пункти обігріву та харчування, медпункти, волонтерські осередки, де добрим людям надавали теплий одяг, поїли гарячими напоями, пригощали часником і цибулею – народними профілактичними засобами проти грипу та простудних захворювань. Дівчатка-волонтери робили то всьо з душею. До чаю часто не жаліли лимонів, вряди-годи терли їх з імбиром та цукром. Намети рябіли написами : «Київ, вставай!», «Стрий», «Донецк - Украина», «Сміла – за Майдан!», «Заліщики проти злочинної влади», «Воля або смерть! Запоріжжя», «Херсон з вами!», «Ялта», «Ніжин», «Крим – це Україна», «Нововолинськ», «Чортків», «Суми», «Черкаси», «Дніпропетровськ», «Гуляйполе», «Одеса», «Хуст», «Свободу політв’язням! Знам’янка», «Канів з Україною», «Я тут не за гроші»…. Вся наша рідна Україна була тут.
Звичайно, головним атрибутом Майдану, як і в 2004 році, була ялинка, або «Йолка» (https://www.youtube.com/watch?v=sYRjvs3Y-Wk), обчіплена гаслами та малюнками, особливо після 30 листопада. Особливо популярним був малюнок, де Янукович з діркою від кулі в лобі, фото Януковича та Азарова за гратами з підписом «Свято наближається» . Я не хотів би зараз бути біографом нових самосхвалених «вождів» Майдану, які тоді лізли на трибуну, - хай про них пишуть історики чи найняті соціологи-політологи. Пишу про наш народ, простих людей : вчителів, шахтарів, лікарів, студентів, підприємців, всіх роботяг, на яких тримається цей човен під назвою країна. А народ постійно збирався на віче, люди сподівались на дієві зміни і з оптимізмом чекали дій влади. Однак, банда не поступилася…
У нічних «полюваннях» на «тітушок» брав і я участь зі своїми друзяками : Василем, Степаном (Волинська сотня), Електриком, Костянтином, Сергієм, Володею (Спільна Справа), Василем (РУН), Вольдемаром (РУН), побратимами : Артемом, Тарасом, Дмитром (РУН) та багатьма іншими. У багатьох, як і зараз на війні, були псевдо або «позивні» : Електрик, Боєць, Бульба, Вірьовка, Степовик, Карабін та інше.
«Полювання» проходило так : охочих і вільних від чергувань майданівців з усіх підрозділів гуртували, в основному, біля КМДА, призначали старшого сотні, чоти, рою, зазвичай з «бувалих» - вояків, «афганців» і просто хлопців, які вміли організувати. Озброєння було своєрідне – від гумових кийків та біт (йшли на користь уроки від «тітуханів») до арматур та ціпків. Коли збиралась сотня, вона виходила на бойове патрулювання по периметру за Майданом. Ми курсували в основному по маршруту : Прорізна-Володимирська-пл.Хмельницького-Михайлівський собор-Софіївська-Майдан. Інколи заходили й далі. «Мєнти» нас не чіпали – стояли осторонь. Пару раз при мені ловили гавнюків – вони ховалися в брамах, дворах по 5-6 чоловік. Всіх тварин доставляли до КМДА, в штаб національного спротиву. Був момент, коли ледве не почубилися зі своїми – то був Автомайдан. Зігрілися тоді дружнім сміхом, бадьорою, дружньою штовханиною. Якийсь пес ходив з нами на вилазки, гавкав на «тітуханів», гарчав, а до всіх наших, - від кого віяло свободою, димом, майданівським чаєм та салом, - ластився і крутив хвостом. І то була наша розрада – тварини розуміли, де свої.
http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/01/21/7010201/?attempt=1
Якогось дня виволокли трьох п’яних в дим типів, які тинялися в районі Прорізної. Хлопці зразу взяли їх в коло, притягли до світла. Вийшов чотовий :
- Хто такі? Звідки?
- Ми ето, с Май…Майдана. Гуляєм.
- Чому п’яні, з якої сотні, хто старший?
- Так ето…гик…ми самі по сєбє пріє.халі…гик…пацани, у нас дєньгі кончілісь, гик…нє за што уєхать, памагітє…
Обшукали. Знайшли документи, паспорт. З Донецької області. Ясно. Тітушки з Антимайдану. Пропивають «зароблені» гроші. Пам’ятаю, коли такі ж як ці, у 2004 році, стояли під Бояркою, цілий потяг стояв, вагонів десять, то перше, що вони вчинили після зупинки, - розкупили всю горілку в привокзальних магазинах і кіосках. Пролетарії, приїхали захищати свої інтереси….
Усім миром порішили тоді «тітуханів» забрати на Майдан – чистити сніг. Під стусани поперли їх до КМДА, щоб проспались, поїли - і за працю. На благо людей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677296
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2016
автор: kriwoy