Фатум –
глухий кардинал
(сіра мантія із маєстату вся) –
тиждень купальський напнув
на чоло, мов картатий бірет.
Скоїться все за сім днів,
що по книзі Юдоль має статися,
Фатум
опасок тортур,
як розгніваний тато, бере.
Пестить уїдливий Пек
квітку папороті,
світить іклами.
Тонуть вінки. Замість них
на поверхню зринають мерці.
Хрест дерев'яний розбух.
Пустоокі химери хихикають,
зрізані коси дівчат
підшивають, немов комірці.
..........................
Вчора нагрянув день-ікс.
Дідо твій розтрощив рукомийника.
Діда, до того, злий пес
гризонув за тендітні місця.
Хату сусіда живцем
проковтнула пащека комину та
жінку його на косу
Костомаха вчепила, мов стяг.
Випав передній різець,
ніби дошка старого паркану у
мами твоєї в той день.
Другий дід – порівняв тротуар.
З пінистим дзьобом на люд
плигав голуб – вар'ят неприкаяний.
День учорашній на склі
кров'ю підпис лишив: «Тор-тур-таррр!»
Втім, гола п'ятка – це знак
милосердості фатуму знахарки.
Де схитрувала – хтозна,
що лиш чобіт змогла розпанахати?
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677434
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 11.07.2016
автор: Олександр Обрій