Кожну ніч вона кликала в сні: "Мій коханий, прийди! –
Затискала в долонях зім’яте старе простирадло, –
Крізь віки, крізь галактики чорні у білі сади,
Де веселково так, де так сонячно і виноградно!
Доторкнись! Хай зіллються в устах два безмежні світи
І постане на тлі поєднання нова світла зірка.
Рідний мій, я так довго чекала, скоріш увійди
У мій сон, де без тебе весь Всесвіт – маленька комірка".
Кожну ніч крізь пітьму у провулках вогненних сторіч
У сади у яскравих кварталах далеких галактик
Він то йшов навпростець, то блукав манівцями на клич,
Мов намацував зоряний шлях до земного контакту.
Не зважав, що назустріч потік метеорів рясний,
Наполегливо за́ кроком крок опановував простір,
Намагавсь безуспішно проникнути ув її сни
Цілу ніч, аж допоки вона встане зранку о шостій.
Кожну ніч Повелитель світів із Владикою снів
Малювали мости й перепони у зоряних картах.
Один прагнув утішити зустріччю заспаних вдів,
Другий стверджував, що зустрічатися більше не варто.
І від заходу Сонця до сходу вели боротьбу
Різнобачень про право у душ на нічні поєднання.
У постійних запеклих змаганнях забули мабу́ть –
Поза простором і поза часом існує кохання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677630
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2016
автор: Олександр Яворський