[quote] Пісок в очі.
Ночі коротші... чи довші.
Ми полонені...
Ми... мерці...[/quote]
Останні голуби відлетіли далеко на північ,
Вже минула пора, коли діло робилось словами,
А тепер прийшов час подивитися правді у вічі -
То кому провокації часто вдаються роками?
Вам не хочеться вийти до люду і правду сказати?
Хоча де там... І гроші, і влада вам в'їлися в гени.
Ваші губи блищать від ікри, в думках - лиш убивати
Роботяг, що на хліб заробляли. Зчиняється лемент...
Купка тих, хто подумав інакше, пішли таборитись,
А як тільки почули ви, що до вас суне загроза,
То послали війська, щоб зламати дух волі у битві.
Золотий пісок... Марно все... Тихо самотність морозить...
***
Ми не втримаємось... Нам пісок сипле прямо у очі.
А зі всіх сторін холод підходить... Ми мов на арені,
Бо підходять піхота і танки під покривом ночі.
Ми програли, здається... Навіки тепер полонені...
***
І ні тих, ані тих не лишилось - та думка зосталась.
Життєдайними водами Ніл омивав сухі губи,
Ночі стали теплішими, сміх заходив у квартали,
Квіти пахнули свіжістю, спека заходила в куби...
13.07.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677717
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 13.07.2016
автор: Systematic Age