[b]1[/b]
Сонце досягло свого зеніту та почало добряче нагрівати обличчя Дмитра, який лежав на галявині зеленої та запашної трави, задерши ногу за ногу.
Він поглянув на сонце, приклавши руку до лоба, скривився і заплющив очі. Метрів за 10 від галявини розливалося озеро з кришталево-чистою водою. Водойма була не великою, як сам прикидав хлопець. Увесь цей райський куточок оточував густий ліс. З одного боку берези, трішки далі осики, правіше дуби, позаду ялини і десь виднілися клинки. В це раннє літо все буяло зеленню та неперевершеним і неповторним запахом природи. Легенький вітерець колихав верхівки дерев і майже не зачіпав траву, яка, здавалося, благала його хоч про маленький подув, щоб скинути із себе жар пекучого сонця.
Почувся сплеск води, Дмитро трішки злякався, бо був уже прикімарив, але швидко оговтався, нащупав рукою кепку з написом «Rock or death!», надів її козирком до лоба та поглянув на озеро. Виднілася якась фіолетова пляма, юнак придивився уважніше і побачив, що то було волосся Марини. Ще декілька секунд і було видно очі, ніс, губи. Ось уже показалася й уся голова.
Дівчина посміхалася. Марина почала обережно виходити з води. Складалося враження, що вона підіймається по сходах, які сховані в глибині рідкого кришталю.
Дмитро махнув дівчині рукою, вона відповіла взаємним жестом. Дівчина уже до поясу вилізла з води. Сонячні проміння яскраво відбивалися в різні боки від її мокрого та оголеного тіла. Подув вітерець і волосинки на тендітній, гладкій та загорілій шкірі Марини пустили мурах. Після цього вона відчула, що збуджується: серце почало калатати, ставало гаряче внизу; невеликий вітер пестив ті частини тіла, що були не у воді і від цього бажання дівчини безупинно росло. Щоки червоніли чи то від невеликого сорому перед хлопцем, чи від здивування, що це сталося за такої дивної ситуації і так раптово. «Я хочу тебе прямо на березі, моя рок-зірко», — подумала дівчина і сама не зрозуміла коли і як приклала руки до грудей та міцно стиснула їх.
Вона більше не могла терпіти, тому швидко вилізла з води і пішла до Дмитра.
— Як водичка, не гаряча, а то сонце добряче припікає? — говорив із зажмуреними очима хлопець.
— Вода прекрасна, але, — дівчина стала на коліна поряд з юнаком, а потім поставила долоні на землю та по котячому прогнулася, — мене вона вже не хвилює. Все, чого я хочу — це тебе, — підняла його спину із землі, — цілком і повністю, — скинула кепку та зняла футболку, — прямо тут!
— Почекай, а якщо хтось побачить? Тут не людна місцина, але все ж, — намагався відмовити її Дмитро, хоча й сам цього не хотів.
— Похеру, хай бачать, хай знімають на телефони, викидають в Інтернет. Мені все одно. Хіба ти не бачиш, не відчуваєш, — взяла його руку та приклала собі поміж грудей, — не відчуваєш цього вогню, що палає в моєму тілі? Послухай, як калатає серце, — зсунула долоню вбік, — Я люблю тебе і хочу щоб наша любов тривала вічно і не знала ніяких меж та кордонів!
— Моя дурненька Мари…, — не встиг Дмитро договорити, як Марина вп`ялася в губи юнака своїми вустами.
…
[b]2[/b]
«Mein Herz brennt…» залунало з телефону Дмитра, який лежав поруч з ліжком у його спальні. Він нащупав «трубу», вимкнув будильник, та шпирнув апарат кудись далеко. «Бісів, сон. Це був лише сон, довбаний, хай йому, сон!» — в голос подумав юнак.
Дмитро почав оглядатися навкруги, щоб швидше прокинутися. На одній стіні висіли плакати олдскульних AC/DC, Pink Floyd, Van Halen, Queen, Led Zeppelin. На іншій були «важчі» речі: Metallica, Insomnium, Slayer, Rammstein, Testament, Exodus. А на стелі красувався величезний портрет Горшка[1] тих часів, коли йому подобалася така кличка.
Усе життя було на цих стінах.
Із самого народження батьки вмикали «Дорогу до Неба», надзвичайно чутливі речі Pink Floyd або запальну «Highway to Hell».
Безтурботне життя хлопця закінчилося, коли в автокатастрофі через якогось п`яного придурка загинули його батьки. В 19 років Дмитро залишився сам. Сам в усьому світі, як йому тоді здавалося. Пережити таке горе допомагала тільки музика. Надзвичайно важкі й моторошні рифи Black Sabbath, швидкі й кайфові зубодробілки, як називав він їх, Metallica, Slayer чи Exodus.
Епоха Король и Шут прийшла тоді, коли 21-річний юнак прочитав у інтернеті про смерть Михайла Горшеньова. «Світ назавжди покинула легенда російського панку — Михайло Юрійович Горшеньов», — такі слова були написані. Його перша думка: «Панк, легенда? Що може бути цікавого в панк-році?» Дмитро вирішив послухати пару пісень. «Лесник», «Воспоминания о былой любви», «Мария», «Невеста палача», «Ели мясо мужики», «Прыгну со скалы», «На краю» та багато інших речей назавжди засіли тоді в його серці, мозку та душі.
Глибокий баритон Горшка проникав у найглибші куточки свідомості. Закривши очі, Дмитро бачив, як десь там чоловік говорить із тваринами, хтось тримає шишку замість чарки; бачив спогади закоханого юнака, водяного, Дагона, чортів. Він слухав казки, казки, які допомагали йому жити.
Дмитро піднявся з ліжка, кинув погляд на китайський Fender, що стояв в кутку, на єдине вікно в його ставні (так хлопець називав свою кімнату) та маленький холодильник, який завжди був забитий пивом і до якого він і тримав свій сонний шлях. Дістав 0, 5 темного та за одним замахом випив. У його голові прояснилося і Дмитро вже не відчував себе зомбі, але був ще сонним.
Наступний маршрут — ванна кімната. Вона була в іншій частині дому і хлопцю не хотілося йти так далеко, але прохолодний душ манив до себе і Дмитро поплентався до виходу.
Інша частина дому відрізнялася від спальні хлопця: стіни пофарбовані в кремовий, майже білий, відтінок, на стелях кімнат красувалися пишні люстри, скрізь прибрано, чисто та охайно. Все так, як було 5 років назад, все, як було до смерті батьків.
Дмитро дістався до ванної. Зробивши там усі буденні справи, хлопець нарешті зайшов у душову кабінку. Він почав крутити крани, налаштовуючи потрібну температуру води. З першого разу це ніколи не виходило, але зараз вода була просто ідеальною: не занадто холодна і трішки тепла.
20 хвилин він стояв під водою і думав про першу зустріч з Мариною. Вони зустрілися два роки тому в П[2] на кавер-концерті присвяченому творчості Король и Шут.
…
До «Вусатого козака», а саме так звався той бар, де відбувався концерт, Дмитро прийшов рано. Він любив насолоджуватися самотністю в таких місцях, а потім формувати перший ряд у фан-зоні і просто відриватися та кайфувати на повну потужність.
Того разу Дмитра випередила золотоволоса незнайомка, яка стояла вже під сценою в короткій чорній футболці, на якій був намальований блазень[3], темних обтягуючих штанях, схожих на джинси, але не такі масивні та зі вставками шкіри; і темно-червоних конверсах з серебристими маленькими шипами.
Будучи приємно здивованим, Дмитро вирішив познайомитися із дівчиною.
— Не чекав побачити когось не з персоналу так рано. Ви приїхали з кимось із учасників гурту?
— Ні, — не дивлячись на хлопця відповіла незнайомка, — я просто довго налаштовуюсь на атмосферу, — трішки помовчала, а потім додала, — до речі, я Марина. Не люблю оцих «Викань», тому скажи, як тебе звати і ми будемо достатньо знайомими, щоб перейти на «ти». Дівчина простягла хлопцю свою долоню. Дмитро сказав своє ім`я і взяв її за руку.
Далі був момент, який хлопець ніколи не забуде. Вони вперше зустрілися поглядами.
— Дуже приємно, — з посмішкою відповіла Марина.
Та Дмитро вже не чув цих слів, він потопав у бездонних очах дівчини. Сині зіниці нагадували йому океан, а посивілі їх краї — піну, яка утворилася від сильної бурі. О, як же хотілося, щоб та буря була через нього.
…
Нарешті сонливість почала відступати і розум Дмитра прояснився. Він закрутив воду, витерся, одягнувся та пішов до кухні.
Там стояв ще один холодильник, який вже доживав свого віку, газова плитка, раковина, висіло пару тумбочок із кухонним приладдям. Така собі середньостатистична українська кухонька.
Дмитро зі скрипом відкрив холодильник. Все що в ньому було — це молоко, яке давно пережило свій термін придатності і три курячих яйця.
Через 15 з гаком хвилин в ставні на столику стояла сковорода, з якої йшов запах трохи підгорілих яєць та величезна чашка чорної кави.
Дмитро увімкнув ноутбук. («Посиджу, поки яйця схолонуть».) Зайшов на свій профіль ВКонтакті, погортав новини. Сьогоднішній сон та спогади в душі змусили хлопця зайти на сторінку до Марини.
Його здивувало те, що у неї дійсно було фіолетове волосся, хоча ще два дні тому на аватарці красувалося миле личко із золотим. («Фотошоп, перука чи справді пофарбувалася? А тобі личить, не даремно наснилася».)
Дмитро натиснув на фото, щоб збільшити і почав милуватися дівчиною. («Яка ж ти гарна, цей маленький носик, тоненькі налиті рум`янцем губи... Тобі личить цей колір, такий сексуальний, для мене старалася»?) «Кого я обманюю», — промовив він у голос. («Ти ж навіть не знаєш, що я по вуха закоханий в тебе. До біса, на Файному[4] три роки тому трахнув зразу двох дівок, а тут не можу зізнатися в коханні, не те щоб зайти далі. Ну правильно, куди ж мені до такої красуні, як ти? В холодильнику миша повісилася, в кімнаті бардак, не голений, з патлами до пліч. Справжній мачо. Ми хоч іноді спілкуємося. Ну скажу я тобі, що люблю і що? Розсмієшся, плюнеш в ноги й гордою ходою підеш назавжди. Або ж даси шанс, хоч маленький шанс довести, що я вартий тебе?»)
Дмитро поглянув ще раз на фото Марини, на її очі кольору неба та застиг у них. Ніяких думок, бажань. В його голові запанувала тиша.
— Зараза, яйця!, — викрикнув Дмитро. Він так захопився Марининою сторінкою в соцмережі, що забув про час і підсмалені яйця зовсім вихолонули.
Закинувшись холодним сніданком, Дмитро вирішив прогулятися містом.
___________
1. Михайло Юрійович Горшеньов (прізвисько Горшок) — вокаліст, автор музики, засновник панк-рок-гурту «Король и Шут».
2. П — вигадане місто,яке розташоване десь в середині України.
3. Мається на увазі логотип гурту «Король и Шут».
4. «Файне місто» — український рок-фестиваль, що проходить щорічно в Тернополі від 2013 року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2016
автор: Самотня Людина