Дороги в мені й «дорогі» - намертво.
Перони й сезони летять ніби стріли наскрізь.
Все, що було важливим, лишає по собі сіль і в’язкість,
Дні болять мені, ніби свіжі синці на зап’ястях.
Дні печуть, як недопалки, й тануть на дні,
Час тече, стискається, по хребту тисне,
Розсипається й б’ється, немов кришталеве намисто…
У вітринах скаляться солодко гумові Мони Лізи.
Усі кроки вперед ковтають годинники й спроби втечі,
Всі «учора» - татуювання - сірі й занадто безпечні,
Все, що є, вростає в легені димом щовечора
І лягає на плечі сумом і тишею недоречною.
Всі маршрути і потяги, невдало так кимось змальовані,
Безнадійно застрягли між пунктами «десь» і «вдома».
Летаргійні люди біжать у справах, як зачаровані,
Й місто тебе обіймає
замкнутим
електричним
колом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677905
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 13.07.2016
автор: Калина Аліна