Урбанізоване

Дороги  в  мені  й  «дорогі»    -  намертво.
Перони  й  сезони  летять  ніби  стріли  наскрізь.
Все,  що  було  важливим,  лишає  по  собі  сіль  і  в’язкість,
Дні  болять  мені,  ніби  свіжі  синці  на  зап’ястях.

Дні  печуть,  як  недопалки,  й  тануть  на  дні,
Час  тече,  стискається,  по  хребту  тисне,
Розсипається  й  б’ється,  немов  кришталеве  намисто…
У  вітринах  скаляться  солодко  гумові  Мони  Лізи.

Усі  кроки  вперед  ковтають  годинники  й  спроби  втечі,
Всі  «учора»  -  татуювання    -  сірі  й  занадто  безпечні,
Все,  що  є,  вростає  в  легені  димом  щовечора
І  лягає  на  плечі  сумом  і  тишею  недоречною.

Всі  маршрути  і  потяги,  невдало  так  кимось  змальовані,
Безнадійно  застрягли  між  пунктами  «десь»  і  «вдома».
Летаргійні  люди  біжать  у  справах,  як  зачаровані,
Й  місто  тебе  обіймає  
замкнутим  
електричним  
колом.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677905
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 13.07.2016
автор: Калина Аліна