Часом хочеться не лише полежати на дні.
Часом хочеться заплющити очі й побачити зорі так, наче то не повіки, а маленькі обсерваторії, куполи яких відображають нічне небо, або так, наче у твоїх повіках хтось зробив назліченну кількість маленьких-маленьких дірок.
Часом стає справді сумно, бо твоє дно не може завжди бути з тобою. І ще тому, що ти пускаєш в своє море людей, а вони починають пролазити у твої затонулі кораблі.
Сумно буває і тому, що просто сумно.
Без причини.
По-суті, і дно, і сум якось пов'язані . Можливо, сум це підводна течія, тепла чи холодна. У ній пливуть черепахи і, можливо, якась із риб шукає там своє потомство.
Хто його зна, як воно все складеться.
Опускаючись на дно можна потрапити в сум і плинути ним далеко-далеко.
Поки не дістанешся берега.
Добраніч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678025
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2016
автор: teo.