ТЕМА АВТОРА НЕ СТОСУЄТЬСЯ
Пролетіло життя, немов вітру ривок.
Сивина вже від скронь розповзлася.
І буття у вдови вже без зайвих тривог,
Вона долі своїй піддалася.
Та травневого дня кинув вісточку їй
Чоловік особливий, розумний.
Стрепенулась вона заблистіли з-під вій
Очі повні життєвої втоми.
І від гарних тих слів вона знову жила,
Мов щаслива при парі лебідка.
Він у Львові аж був, а вона із Дніпра,
Так що бачились в скайпі лиш рідко.
Чоловік собі жив, як й до того, без змін,
Забував про «дніпрянку» згадати.
Та вдова у душі відчувала слів дзвін
І ладу не могла серцю дати…
Непристойно той звін виливала йому,
Руйнувало те їхні стосунки.
-Що ж ти, жіночко, робиш, подумай…кому..?
Надсилаєш душі «подарунки».-
І ось так, без початку скінчилося все…
Залишився лиш біль, сум та сором…
А сказала йому: «НЕХАЙ ВАМ ПОВЕЗЕ,
НЕ СПРИЙМАЙТЕ РОМАНС ЦЕЙ УКОРОМ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678037
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2016
автор: Татьяна Маляренко-Казмирук