Хлопець три роки служив десь в Росії.
Врешті, додому вернувся солдат.
Це для села натуральна подія:
"Павлик вернувся!..радів його брат.
І,підіймаючи куряву,слідом
Марширували селом хлопчаки.
Біля воріт вже чекали сусіди,
Збіглися родичі,вийшли батьки.
Йде наш Павло з босоногим ескортом,
Дивиться - варта почесна не спить...
Що за оказія - витівки чорта?
Тихо ж хотілось...Гідрит-ангідрит!
Загомоніли:"Ой,і не впізнати!
Що робить армія! Справжній мужик!"
Для справедливості треба сказати:
Так розгубився "мужик",що гаплик...
Й мову забув - замість "мамо і тату"
Проговорив якось дивно Павло:
"Здравствуйте все! Добрый день,мама,папа!"
Вмить схаменувся,та пізно було...
Люди всміхнулись,але нетактовно
Перезирнулась юрба дітлахів:
"Папа" та "папа" - слівце поголовно
Залопотіло ,мов крила птахів.
Що має бути - те завжди і буде:
"Папа" пристав,як смола до штанів.
Взяли слівце добрі люди у зуби
Так що й не вирвеш,якби й захотів.
Прізвисько в селах,неначе печатка.
Слово ж відомо - це не горобець.
Маєш сказати що - думай спочатку
Й буде у казочки гарний кінець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678165
Рубрика:
дата надходження 15.07.2016
автор: Михайло Гончар