Море, у яке ти заходиш, будучи на березі, суттєво інакше, ніж те, повз яке ти ідеш у порту.
Портове море схоже на чорну діру.
Коли ти схиляєшся над ним, воно готове одразу ж поглинути тебе.
І тебе опановує дивне відчуття загіпнотизованості й страху. Бо ти можеш і не знайти дна, від якого зможеш відштовхнутись. І станеш частиною моря. Не найулюбленішою, звісно, бо ти точно не один такий зачарований і втонулий, але, можливо, корисною.
Море "берегове" вночі кидає відблиски місяця від води і спин дельфінів.
"Портове" ж море схоже на дзеркало. Воно спокійне і гладке, наче то не вода, а густий чорний кисіль, який лише де-не-де порушує риба, охоче ковтнути повітря і глянути на те, що там, по той бік.
Воно манить до себе, дурманить голову бажанням перехилитися через край і канути у нього. Беззвучно.
Напевно це зумовлене тим, що у цього моря немає часу на ніч і день.
А є лише кораблі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678220
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2016
автор: teo.