Коли ж ми станемо Людьми

Коли  ж  ми  станемо  Людьми,
Коли  ж  відчуємо  ми  силу,
Знайдемо  вихід  із  пітьми,
Піднімемо  Вкраїну  милу?

Вже  скільки  вірити  в  байки?
 –  Ти  покарай  обман  цей,  Боже!
Летять  роки.  Летять  віки,
Ми  ж  гідно  жити  все  не  можемо.

Не  можем  чесно  жити  всі,
Бо  вмерти  з  голоду  недовго.
Одні  в  багатстві  і  красі,
А  більшість  ледь  ногами  човга.

Одні  не  можуть  керувати,
Але  до  влади  лізуть  вперто.
В  житті,  щоб  тільки  панувати.
Вчепились  в  горло  іншим  мертво.

Коли  ж  ми  станемо  Людьми
І  поважатимемо  працю,
І  станемо  щасливі  ми,
І  світ  пізнає  нашу  націю,

І  гордо  будемо  носити
Ім'я  держави  –  Україна?…
Допомагати  –  не  просити,
Моя  Вітчизно,  ти  повинна.

Коли  ж  ми  станемо  Людьми?
Збагнемо,  живемо  для  чого?
І  прийде  день,  відчуєм  ми
Величність  Імені  святого.

Настане  довгождана  мить
І  зрозуміємо,  ми  –  Люди!
Вкраїну  будемо  любить,
А  нас  вона  любити  буде.

Почнемо  розум  поважати,
А  праця  честю  людства  стане.
Гімн  будем  з  гордістю  співати.
Навіки  бідність  скрізь  розтане.

Від  бруду  землю  звільнимо,
Річки  отруєні  очистим.
Серця  палати  навчимо
Вогнем  незгасним,  променистим.

І  доброту  відчують  всі:
Старий,  юнак,  мала  дитина.
І  заживемо  у  красі,
Збагнувши,  що  таке  -  Людина.

13.10.1999

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678225
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.07.2016
автор: Валерій