Моя мізантро́пія чи мізантропі́я
Гра наголосів – примарна надія.
Гра голосів у людських головах.
Гратимуть всі й зостанеться прах
У мізках моїх, у мізках усіх.
Для людей досконалий лиш гріх.
"Щастя – ніщо без чийогось болю",
– Вони брешуть нам і крадуть волю.
Тіла людей горять бажанням жити,
Та кати ідей змушують серце вити,
Ріжуть совість, коронують гордість,
А доброта в душі – нежданий гість.
Люди – не люди, без заперечення
Не́люди і крапка. Світ приречений
На пекельні муки своєї свідомості,
Зубожіння думки у злій невагомості.
Не хочу в правду брехливу вірити,
Але кров з планети вже не відмити.
Скаже хтось: "Життя прекрасне!
Відкрий очі, вдивись у небо я́сне.
Світ живий і дихає на повні груди.
Не заганяй себе кудись і в нікуди."
Готовий заздрити такій щирості,
Вірі й душі, що не просить милостині.
Можливо, слова ці будуть правдиві,
Та не можу добути спокою і миру.
Не можу збагнути, що ж буде далі,
Коли бачив сльози, біль, страждання,
Коли всередині грози руйнують "Я".
Ще зайвий наголос – мізантропія́.
Моя мізантропія – мій спаситель,
Бар'єр від болю й емоцій обитель.
Боюся відкривати себе спільноті,
Боюся уколів і борюся – не вколоти.
Каюсь і молюся неіснуючим богам:
Дайте сили пережити цей бедлам!
Моя мізантро́пія чи мізантропі́я
Гра наголосів – примарна надія.
Гра голосів у людських головах.
Гратимуть всі й зостанеться прах.
Моя мізантро́пія чи мізантропі́я
Гра наголосів, але жевріє надія…
[i]15.07.16[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678250
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.07.2016
автор: Самотня Людина