І верби не так, і стежки лягли криво,
Були у дитинстві широкі, прямі.
Галопом, як коні, розтріпані гриви,
Пробігли роки, не стриножені дні.
У душах окрилена юність і досі,
Літа, що минули неначе, як сни.
І ви, ще не сиві то цвіт абрикоси,
Чи вишні на вас опадав щовесни.
Зібралися друзі мої біля ставу,
Шашлик і багаття усе як завжди.
Дим стелиться низом, лягає помалу
На стежку криву і на листя верби.
Не тонуть у водах небесні сузір’я,
Підкралася ніч в край де верби ростуть.
І як на духу, про невдачі і мрії,
Про смисли життя й затуманену суть.
2015
Відео - https://youtu.be/ao0cqcEb16I
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2016
автор: Олексій Тичко