Ледь чутний звук,
об стіни потойбіччя.
Крізь терни мук,
нудьгу, крізь забуття.
Крізь непролазну
густоту сторіччя,
в те невідоме
світле майбуття.
В те невідоме
в те, котре так манить
яскравістю
оновлених вітрин.
Приваблює,
осліплює, туманить
красою тих
засніжених вершин.
Ледь чутний подих.
Мить і вчухнуть муки.
І крок за кроком
крізь стіну пройдеш.
Там інший світ
і ти простягнеш руки
до того світу
що не має меж.
Ледь чутний стук
об стіни потойбіччя.
Шепоче тиша:
Вже пора іти.
І крізь роки,
крізь густоту сторіччя
Ти йдеш туди
де сходяться світи.
© Олександр Крутій
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678579
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.07.2016
автор: Олександр Крутій