Ти звісно знав,
Що слово, влучне слово
Із серця пласт застиглий зрушить враз
І розмете умовностей окови,
Та оживить банальні грона фраз.
Живеє слово, що цінніш окрас.
О так, ти знав!
Ти вірив в те,
Що сила мови, сила
Вогню запалить у душі той жар,
Який очистить від скверни і брила,
Запліснявіла від брехні нездар,
Алмазом стане, мов безцінний дар.
Так вірив в це!
Ти так хотів,
Щоб рідне стало модним,
Щоб люд прийняв, щоб визнав гордий світ.
Ішов шляхом самотнім і холодним
Та розсипав довкола щедро цвіт...
Лиш після мук свій розпочав політ
Ти, як хотів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678596
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2016
автор: Мар’я Гафінець