Марніє твій світ, розтрачені щастя ресурси,
посміхається старість із сотень кривих дзеркал.
Ми по двох берегах - напевне так має бути,
не приховує доля свій, очевидний, оскал.
Знову у сво́їх думках відраховую кроки -
назустріч один. І десятки... Десятки назад.
Ти не став надбанням моїх кращих років.Доки
я даватиму шанс обнищалій душі на приват?
На принишклі слова, що готові із уст зірватись,
на інший фінал. Уникаєш його дарма.
Ти зі мною не зміг примиритись.Не зміг попрощатись!
Цілує рови на обличчі образа й... вина.
Чи тобі я суддя? Клин вибиваю не клином,
І місце для тебе у вітальні душі залишаю.
Ти більше нічого, НІЧОГО мені не винен!
Я відміняю твій борг.Я сьогодні тебе відпускаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678686
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2016
автор: Ruzhena