Цокав дні годинник у пустій кімнаті.
На вікні застигли пилу вітражі.
Між старими фото привидом розп"яті
Спогади про болі тут чиїсь...чужі.
Вітер бивсь об шибку в пошуку тепла.
В павутинні рама зтруджено скрипіла.
Обірвалась мрії світла пелена,
Несміливо в тиші промінцем тремтіла.
................................................
У історій мить є, щоб сягнути звершень,
Щоб з"єднав у коло стрілки циферблат...
Сиплемо байдуже тисячі ми зречень
Від секунд безцінних... Буде ж дублікат?
Ні! Безповоротно застигає вічність
У порожніх стінах, кам"яніють сни.
І в старому домі пліснявіє свіжість
Згаяних безцільно всіх надій весни.
................................................
У тепло рвавсь вітер. Натикавсь щоразу
На холодний спокій. З відчаєм втікав.
А старий годинник, мов живий страж часу
Скінчену вже повість вперто відбивав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678687
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2016
автор: Мар’я Гафінець