Розірване, потрощене, зболіле
Тобою, як непотріб чи сміття,
Моє кохання, мов дитя невміле,
Шукає сенс – без жодного пуття.
Зневага вбивча розтоптала крила,
Міцніші шовку виросли колись, –
З тобою до зірок злетіть хотіла…
А ти на них – гарячої смоли…
Здається, що життя навік спинилось –
Без подиху і руху, без чуття…
Мене не стало – «поза» все лишилось
Туманом чорним – з іншого буття.
Вже жорна часу, у млині небеснім,
Все перетруть, аби зродити знов
В дорозі чистій доленьку тілесну
І крильця, й віру, і святу любов!
17липня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678768
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2016
автор: палома