Не кожному рупором слова дано прогриміти
в німотній багнюці пітьми та осліплої тиші.
Поети, напевно, – божественні програмісти.
Не кожен посміє прожити життя поетично!
Поет б'є по клавішах клавіатури серця.
Невтомно гарцюють фаланги в сакральному танці.
І ось на екрані паперу рядки-новосельці,
ба, новоприбульці з божествених радіостанцій!
Небесне й земне – монолітні розпечені злитки.
То хто ж таки він – програміст чи бездумний транслятор?
Лялькар а чи лялька, яку ревно смичуть за нитки?
Чи так хихотять Калліопа, Евтерпа й Ерато?
Чи так це важливо?
Послухай, ген, десь між рядками
гримить поетична Голгофа громаддям граніту...
І всяк щонайменший, горою освячений, камінь
чатує на слушний момент, щоб чимдуж прогриміти!
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678823
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.07.2016
автор: Олександр Обрій