Ховає земля безіменних синів,
Ридає сльозою-росою…
А може, то світ уже осатанів,
Що жертвує щедро красою?
І дихати важко землі, й зрозуміть,
Народ наш чому не єдиний,
Та, мабуть, найбільше боліла та мить,
Як смерть зустрічала людина.
Важливо: чи є кому очі закрить,
Чи слово останнє сказати…
І втупилось небо безмовне згори…
В молитві – згорьована мати…
Засіяли братські могили Донбас,
Як і у війну Вітчизняну,
Поставить над ними хрести колись Час,
Освятить уже з іменами.
23.09.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678855
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 19.07.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)