Я перетоптала б долю заново,
Аби тільки зараз не пекло,
Бо кричить душа, тобою зранена -
Не злетіти з ламаним крилом...
В небо, що давно із нас регочеться,
Цвіркуни вихлюпують своє...
А мені так хочеться, так хочеться
Глянути чи в тебе щастя є...
Чи приходять весни в пору осені,
Дістають до серця журавлі,
Бо і досі я стелю покосами
До твого життя усі жалі...
Не моя вина, що квіти зірвані,
Не твоя, що падали сніги,
Що летіли довго ми над прірвою,
Де такі далекі береги...
Доля примостилася спокусливо
І смакує чаєм-чебрецем,
А давай і ми усе відпустимо,
Може... і не варто вже про це...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678860
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2016
автор: Наташа Марос