Задовбали дні і ночі,
дівка зранку спати хоче.
Бо довбалась допізна
у своїх думках вона.
Про ненависних людей
та в клубку нових ідей.
Про осіб, що в літній тиші
надоїдливі як миші,
атакують ніч і день,
а як наслідок – мігрень.
Штори зсунула й фіранки
і взяла себе у рамки.
Рамки ті – високі мури
для вразливої натури.
Тільки зирка зверху вниз,
знову черговий каприз.
Не подобаються лиця,
заважають веселиться.
Всюди геть без мила лізуть,
що там мила, навіть візи.
Спакувала б всім валізи
та й відправила до Пізи.
Хто ж не встигне в Пізу змитись,
тим прийдеться утопитись.
Ненависні сірі люди
оточили її всюди,
позбавляють майбуття
й кожен день псують життя…
Це лише думки в принцеси,
початківки-поетеси,
хоч живе ще мало літ,
але зла на цілий світ.
Не проснувшись, вірші пише,
не чіпайте її лишень.
Не жаліє геть себе –
все довбе, довбе, довбе…
19.07.2016
[i]* Ця усмішка написана мною внаслідок ознайомлення з твором автора codyein „Коли новий довбаний день“ http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=678883 .
[/i]
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116071909217
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679024
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2016
автор: Олександр Мачула