Я лиш спостерігач сторонній
Тихо стою , дивлюсь на них й мовчу.
А потім в сні спокійнім , без агоній.
Я чую як він шепче їй люблю.
Як гаряче, як палко він говорить
Як обіцяє гори всі звернуть!
Бо ради почуття на все готовий!
Вони коханням лиш своїм живуть…
Я знов дивлюсь на них. І в цей раз бачу,
З її очей тече потік із сліз.
«Не йди!» Кричить вона. «Вернись. Я все пробачу. »
Та пізно. Він не чує вже її.
І він пішов. Звернув й не повернувся
І дуже швидко, мабуть, все забув.
Але вона , бідака та сердешна,
Ще й досі чує відголосок, гул
Тих обіцянок пустих, безкінечних
Й від того неправдивого «люблю»
Вона ридає довго й безутішно
Сама-одна, в нічого, в пустоту…
Ти не журись. Бо я стою з тобою.
І хоча я лише спостерігач
Не допущу до тебе більше болю.
Стоятиму за щастя я горою!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679035
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2016
автор: Онучка