Стоїть гора. Міцна, велична.
В підніжжі - ліс, кар'єри із піску.
Я на ту скелю , мов Ікар до сонця,
Хоч, важко й небезпечно та іду.
І крок за кроком відстань все долаю
Назустріч дивний звір біжить - та не тікаю,
Стою спокійно, завмираю, бо лячно - я ж його не знаю!
Біжить струмок із чистої води -
Напитися б іі хотілось, але ні!
Не нахилитися до того джерела,
Бо над ним прірва. Спрага - не біда!
Милуюсь... Слухаю - співає пташка
Така маленька, різнобарвна розумашка...
Цвірінь-цвірінь - це соло не просте
Воно рве тишу й радість скрізь несе!
І я заслухалась - забула про усе,
Та час не спить, він надто швидко йде...
Я знаю це, і не дрімаю -
З ним нога в ногу поспішаю.
Ще мить, я майже бачу хмару -
Руку до неї простягаю.
Я на вершині. Я дійшла.
Це космос - неймовірні відчуття!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679056
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.07.2016
автор: Онучка