Лежить листок стократно в землю вбитий,
Закоханий у сонячний зеніт.
Стікає кров*ю - скинутий з орбіт,
Хапає в снах праматеринські віти.
Відірваний від пам*яті дерев,
Від племені, від роду і коріння...
Лежить листок, а думає що лев,
Бо в кожному є величі насіння!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679354
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.07.2016
автор: Той,що воює з вітряками