Жила, була красуня у селі,
Волосся довге, стан, як у царівни!
Можливо - прийдуть сватать королі?
І по красі такій не було рівних!
І жив був брат, розумний. Соломон.
Їм заздрив світ, їм заздрили всі люди!
Зхворілась мама. Дівчина бульйон
Варила вранці. Довго ж це не буде...
Поїхав брат. У Гарвард поступив.
О, як батьки пишалися синочком!
І... Грошенят подеколи просив...
А мама... Рік сиділа у візочку...
Та Бог поміг... Закінчив Гарвард син.
Знайшов роботу в місті, де навчався.
Та він у них! Та він такий один.
Ще й гроші шле! І в цьому не зізнався!
Бо рік пройшов... Й не телефонував.
Зжурилась мати... Знову у візочку.
Він гроші слав. А цього він не знав.
Нащо писать найкращому синочку?..
А донька все частіш не дома спить.
Доросла стала. Чим же їй журитись?!
Син гроші ж шле! Можливо всім прожить!
А мамі сни почали різні снитись.
Та в домі все:і ліки, і візок
Новий, новенький. Рученька слабенька.
А в голові-молитви й сто думок...
Син гроші шле... В домівоньці чистенько.
Прийшла сусідка, руки дивно тре.
Неначе щось боялася сказати.
З душі помалу щось живеньке рве.
І хоче... Сіллю рани засипАти...
Сказала все... Як плюнула... Й пішла...
Син гроші шле... А донечка - блудниця?!
Душа лежить на ковдрочці зі скла,
Чи є для душ живильная криниця?
Не думав батько довго і прогнав
Красуню жити в місто, де робота.
Не пригорнув... Ніяк не розпитав.
І їх життя-це не її турбота.
Це листоноша возить їм листи,
Що пише син... Рукою проститутки...
Що гроші шле... Як шльонда й під мости
Лягає вмить... Як є клієнт... До хустки
Складає гроші, щоб старі батьки
Пишались братом, це ж її кровинка!
Як він живе? Чому ці всі роки
Не написав? Сльозинка - намистинка
Скотилася, коли статтю знайшла
Про нього в пресі. Він. Його дружина...
Як цілувала навіть всі слова!
Не розгледіти тільки чомусь сина...
З листом газету вклала у конверт.
А гроші всі-окремо...Пахнуть брудом...
Приймає доля ношений мольберт,
Осуджений для неї усім людом.
Лиш листоноша плакав і мовчав,
Бо на колінах перед ним стояла.
Щоби батькам її не розказав...
Як син забув... Як гроші віддавала...
Стояли люди в церкві. Суд іде
Тихенько так. Судити-їх робота.
Хай Бог не судить?.. Це дівча худе?..
Суд в церкві йде. День звичний... Не субота.
Недільний суд. Судили її знов...
І літургія в душах-з летаргії.
Я зрозуміла:де би шлях не йшов-
Та проти неї - я лишень повія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679451
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.07.2016
автор: Відочка Вансель