Знов наїжачаться стигми на стегнах.
Знову обличчя в покірність вмочати.
Просто, коли промовляє система, –
людяність має в ганчірку мовчати!
Спека. Тролейбусна Піна колада.
– Злодій! Квиток треба компостувати! –
кондуктор чимдуж заревла, мов колайдер.
– Штраф! – пролунало жаским постулатом.
Туга і регіт злили́ся в істерику:
– Грошей – додому дістатися – обмаль...
Піниться слина, як річище Терека:
– Штраф! Діти нидіють вдома, голодні!
– Змилуйтесь...
– Ви́бачать міліціянти!
– Їй-бо: поет, ґав ловлю. Сам – з провінції.
– Всі ви такі. Нап'єтеся й буяните –
повен салон віршомазів по вінця!
З роботом важко: глухий, як цистерна...
Дайте когось, хто б умів не мичати!
Просто, коли промовляє система, –
чуйність вівцею воліє мовчати.
Дайте людину!
Живу!
Щоб не темно –
з нею і в ній.
Дайте в людяність чартер!
Пащу стуляй, раболика системо, –
з вільним лицем би удвох помовчати!
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679596
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 23.07.2016
автор: Олександр Обрій