Я був російськомовним українцем

 Я    був    російськомовним    українцем,
 Було,    що    мову    Пушкіна    й    любив.
 Але    в    мій    дім    сусід    прийшов    чужинцем,
 І    вмить    оту    любов    мою    убив.

 Прийшов    на    мою    землю    захищати
 Мене    "русскоязычного    хохла",
 Вдягнувшись    у    військові    свої    шати
 З    емблемою    двоглавого    орла.

 В    руках  тримав    сусід    смертельну    зброю.
 Облиш,    сусіде,    недолугий    жарт!
 Я    чув    колись,    що    ми    брати    з    тобою,
 А    ти    мені,    як    ніби,    старший    брат.

 Нема    тих    біля    мене    і    навколо,
 Від    кого    мене    треба    захищать.
 Братів    таких,    як    ти,    ніде    й    ніколи
 Не    можна    хлібом  -  сіллю    зустрічать.

 Прийшов    ти    руйнувати    мою    хату,
 Ти    цілиш    в    мене    й    тиснеш    на    курок.
 Тебе    слід    за    агресора    сприймати
 Й    ненавидіти    "русский    говорок".

 Тепер    я    перейшов    на    українську,
 На    мову    своїх    пращурів,    батьків.
 Забути    хочу    мову    ту    російську
 І    говір    тих    бандитів  -  вояків.

 Знов    стану    я    співати    соловейком,
 Бо    мова    --    солов*їная    моя.
 Це    ж    нею    "Колискову"    моя    ненька
 Мені    співала,    як    я    був    малям.

                                   Ой,    нене    моя    нене!
                                   У    сні    прийди    до    мене
                                   Й    потіш    мене        
                                               отим    дитячим    сном,
                                   Як      ти    мені    співала
                                   І    в    тих    піснях    навчала:
                                   На    зло    відповідать
                                                                 не    треба    злом...

 Оце    згадав    я    пісню    материнську
 І    стало    мені    легко    на    душі.
 Не    буду    забувати    я    російську,
 Щоб    розуміть    рідню    й    товаришів.

 Адже    в    житті    так    склалось    історично,
 Й    до    цього    слід    правдиво    підійти:
 В    брати    сусід    набився    політично,
 Та    в    мене    ж    є    ще    й    кровнії    брати.

 Брати,    яких    примхлива    їхня    доля
 З    моєї    України    понесла,
 Немов    насіння    жита    з    мого    поля,
 Й    російська    нива    "рожью"    поросла.

 Натомість    із    Росії    краснолицю
 Так    само    доля    Квітку    принесла
 У    подруги    вкраїнцю    Чорнобривцю,
 Й    ця    подруга    в    рідню    мою    вросла.

 Отож,    хай    буде    поки    що    й    російська,
 Хоча    вивчать    її    й    нема    снаги.
 Та    в    мене    ж    є    рідня    далека    й    близька,
 Що    нею    мовить,    як    і    вороги.

 А,    як    сказав    один    якийсь    великий,
 Щоб    ворога    свого    перемагать,
 Хай    навіть    він,    як    хижий    звір    той    дикий,
 Його    слід    максимально    добре    знать...

 .          .          .          .          .          .          .          .          .          .          .

 Я    був    російськомовним    українцем,
 Стаю    ж    украйномовним    залюбки.
 Зросійщений,    колись    було,    чужинцем,
 Я    знов    пірнаю    в    мову    прабатьків.


                           ДО    УВАГИ  ЧИТАЧІВ:    Місце    для
         коментарів    розташоване    дещо  нижче    за  звичайне.
 


 



                                   
 

   





 
 
 




 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679700
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 23.07.2016
автор: Микола Холодов