Та кому взагалі ще потрібна
Романтичність твоя і краса
На наївність святу ти подібна
Досі віриш в якісь чудеса?
Та плювати давно вже хотіли
На грами душі і трішки вогню
Що самі у собі розпалить не уміли
То ж лиш у тому я їх не виню
Люди давно від безсилля вбивають
Вбирають морально та без жалю
Кохання померло його поховають
Твоє ж хай живе, я крізь сльози молю
Ти чистий промінчик літнього неба
Веселка яскрава після дощу
Для мене кохання - нагальна потреба
Це скарб що ніколи із рук не впущу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679712
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.07.2016
автор: Sindicate