Де взять найвищу з математик,
Щоб цей непростий світ пізнати?
Та дослідить – цього замало:
Кортить - створить і розламати.
Чи можна жити в рукавичках,
Не залишаючи відбитків?
Давай проб”єм просте і звичне,
Як землю протинають квіти!
Скажи мені: чи то є горе,
Що так цікавість непоборна?
Рожеве небо, синє, чорне…
А може, десь воно – прозоре?
Ми душу з легкістю виймали
І як метелика тримали…
Свою, чиюсь – не переймались.
Але ж бо – нам цього замало?
Порадиш книги почитати,
Запам’ятать слова і дати…
Чи відшукаю в них пораду,
До чого саме я придатна?
Я бачу – ти такий розумний,
Неначе світ плечем розсунув.
Так що від нас ховає сутінь?
Ні, не кажи – бо буде сумно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=67993
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.04.2008
автор: Кузя Пруткова