Край села, на долинній долоні,
Біля кволої жили струмка,
Інвалідами плигають коні,
Бо калічить петля мотузка.
Біля верб скубуть сиву кропиву,
Головами хитають, немов,
Старі люди говорять за пивом
Про минуле життя, про любов.
Одне-одному, мов про вчорашнє,
Ведуть річ про далекий похід…
А в очах постає віз риплячий
Біля чого пройшов їхній вік.
Стремена їм лише тільки снились,
Мов веселка над плесом ріки.
Батогами їм гриви сріблили
Та сікли в густій піні боки.
За шляхами ще кличе роздолля,
Край дороги ще сонечко жде,
Тільки путами стягнута воля
Їх в широкі степи не веде.
Дивлюсь в їхні засмучені очі,
Відганяю гілками комах,
Їм зозуля у гаю пророчить
Невеселий та страдницький шлях.
Відлітає у гаморі літо…
Плачуть гірко, щосили іржуть.
За коротким життям, що прожите,
У якому не люблять та б`ють.
24.07.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680016
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.07.2016
автор: dovgiy