Я не журюсь, коли нестерпний холод
Пронизливо торкається кісток
І цілу ніч навмисне не відходить,
Щоб я позбулася своїх думок.
А думи линуть, линуть у висоти,
Їм мало місця на скупій землі,
Я мрію ще й розгледіти красоти,
Які несуть небесні кораблі.
Зустріть нарешті зірку-зоряницю
Та не вві сні, як дуже міцно сплю,
А ось тоді, коли я із криниці
Води набравши , землю окроплю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680333
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 27.07.2016
автор: Світлана Петренко