Птахи дзвенять і коники сюркочуть,
Пускає сміх із горла дітвора.
Радіти би! Та щось коріння точить,
Спиває сонце із мого нутра,
Грайливий промінь вимиває з ока,
Рве день на друзки, наче стерво, крук,
Краде супокій, мов яйце сорока,
Слабку надію витискає з рук.
Неначе шкіру, натягнувши душу
На бубон, б’є, як град зерно в полях.
Та кадуцей свій віднайти я мушу.
І вірю, Бог мені освітить шлях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680434
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.07.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)