Скільки сказано слів! Я би їх замінила мовчанням...
Скільки сліз. Та потрібні. Бо вмерла б душа вже давно.
Янгол сів на підлогу. Він Богу писав клопотання.
Я дивилась на дощ. Це було!.. Як найкраще кіно!
Скільки слів півглухих! А він них допомоги - ні краплі.
Я б обійми хотіла такі, як до неба зірки.
Я носила (щоб не наступати) потрощені граблі,
І я ними в пісочку писала для себе казки.
Прочитала лиш ніч. Ой, найкраща моя ти читачко!
Вже ж ніхто не читає, бо вірші дешеві пишу.
Моя зіронько ніжна! Моя ти далека сестричко!..
Не читає і ніч... Це я просто... Собі... Так брешу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680618
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.07.2016
автор: Відочка Вансель