Мені снилася нова країна. Президент полишив мрії про золоті унітази, шоколад, безсмертя і разом з олігархами, депутатами та міністрами раптом прийшов на Майдан, став на коліна і звернувся до народу про єдність. Всі вони добровільно націоналізували своє майно, залишивши собі по хаті, по одній «Шкоді-Октавії», по парі костюмів та стали їздити в метро, громадському транспорті, пересіли на службові велосипеди. Бюджет наповнився, запрацювали заводи, фабрики, потроху відновлювалася економіка, реалізовувалися новітні технології, ремонтувалися дороги, державні програми з медицини та освіти давали можливість побудови нових лікарень та шкіл, оснащення їх новітньою оргтехнікою, приладами і лікувати людей за новими стандартами. Люди стали заробляти по 1000-1500 доларів на місяць, курс валюти вирівнявся, бензин подешевшав, вітчизняний автопром виробляв нові моделі недорогих вітчизняних автомобілів і потроху переходив на електрокари. Митні побори відмінили і кожен міг собі придбати авто де - інде за любі кошти, вносячи в казну посильний збір на потреби медицини. Оновлена армія була контрактною, підготовленою, вдягнена по останньому зразку, нагодована і забезпечена новітньою зброєю. В небі над кордонами літали наші літаки з українською символікою, військові кораблі були на варті і в любий час могли дати відсіч будь-якому агресору. По всій країні шелестіли крилами вітряки-енерговидобувачі. В країні з’явився новий клас – середній. Всі податки з громадян відмінили, залишивши один, який залежно від доходу людини поступав у бюджет країни. Люди перестали боятися тримати свої статки в націоналізованих банках і сміливо брали кредити на купівлю квартир та іншої нерухомості за державною програмою. Відкрилися прозорі програми для приватного бізнесу. Фермери зафермерували, село розцвіло. Хліба, молока, м»яса, всього було вдосталь, поля колосилися налитим зерном. Країна займала одне з перших місць по експорту зернових, олії та іншої сільгосппродукції. На радіо грала «Червона рута», Beatles, Океан Ельзи, Руслана, Скрябін, Тартак, Форс-Мажор, Марія Браун, Крихітка Цахес, ТНМК, інша вітчизняна, всесвітня класична і рок-музика. Націоналізоване телебачення показувало вітчизняні фільми, класику і новинки закордонного кіно, вітчизняні дитячі та розважальні програми. У вишиванках ходили не на свята, а просто так. Пенсіонери стали літати на відпочинок за кордон, але і в нас швидко розвивався туристичний бізнес, готелі з вілл колишніх панів та нові забудови приваблювали іноземних туристів. Суди розглядали господарські та адміністративні справи, корупції зовсім поменшало, бо народ і так добре заробляв, щоб красти. Поліція допомагала бабусям переходити через дорогу та зносила мамочкам люльки з немовлятами по крутих сходах, під руки вела бомжів, які ще лишилися до будинків притулку, де за державною програмою їм давали роботу і дах над головою. Державна мова була єдиною, в школах вчили рідну мову, англійську, німецьку і факультативно – мову місцевості, вивчали історію рідного краю і шанували пам'ять своїх героїв. Всі питання в країні депутати вирішували прямим відкритим голосуванням. На місцях назрілі питання вирішували територіальні громади. Зелені зони міст давали людям відпочити у тіні дерев, насаджень, повалятися у вихідний день на травичці, побавитися з дітлахами та подихати свіжим повітрям. Ну, майже по Томасу Мору ))) Я все придумав, але мені сподобалось)))…
* * * * * * *
Після літа 2014-го було ще трохи сторінок в моєму військовому житті, та це вже напевно, буде матеріалом для наступної книжки.
Не знаю, може комусь здатися, що бої під Новоазовськом у серпні 2014 року були незначущими. Все ж не Іловайськ, не Дебальцево. Але, як і всюди на Донечинні в місцях боїв, ще й зараз в полях під Новоазовськом знаходять полеглих бійців «Дніпро-1», як це було влітку 2015 з тілами наших побратимів Дмитра Пермякова та Олександра Мітягіна.
На фоні великих трагедій ніхто й не помітив, що терористична організація на Донбасі, на чолі з великим Пу де-факто отримала вихід до моря, а разом з втраченим у Криму флотом це може нам дорогого коштувати.
Вже в перші дні нового 2016 року ми проводжали в останній путь Санту, Романа Бочарова, командира 2 взводу. Лишилось троє дівчат у Санти. Син і донька у Сергія. Діти Митника Анатолія, Грачова Сергія, Олексія Чернишова, Галєти Віталія… Гадаю, вони зростуть достойними своїх батьків.
Всі пам’ятають Санту як веселого життєрадісного козака з Луганська. Вони з Падре та Вольдемаром прийшли в «Дніпро-1» з іншого добровольчого підрозділу одночасно. З Вожатим вони одразу стали кістяком колективу, як одні з досвідчених вояків. Потім до них приєднався Батя. Пізніше всі вони очолили підрозділи і були командирами взводів нашої 5 роти. І Вожатий, і Падре, а тепер і Санта стали Героями.…Сергій і Роман по життю були друзями, земляками. Тепер лежать недалеко один від одного…
Хотілося б, щоб їхні смерті були не марними.
* * * * * * *
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680943
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2016
автор: kriwoy