Я стала забувати голос твій,
твій сміх дзвінкий. Запарю чаю з м'яти,
бо стала забувати як це - спати
спокійно, не плекаючи надій.
Не думати і не фантазувати,
закрити очі, вимкнути свідомість,
а не до ранку, в казку чи то повість
свої думки складати, римувати.
Я стала забувати твої очі,
їх ніжний погляд. У свої уяві
я бачу більше ніж ворожка в каві.
В реальності - холодні темні ночі
без дотиків, без подиху, без тіла,
що зігрівало б, дарувало втому
в години пристрасті п'янкої, а потому
так просто було поруч, хай без діла.
Я стала забувати як це - "рідна",
"кохана", "люба", "мила" та "єдина"...
І знову сну нема. Нічна година
вже третя. Голова дурна та бідна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681226
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2016
автор: Юлія Сніжна