Це сто вже та двісті, плюс сто сімдесят,
Далеко закинуто вудку.
Вирощую вірші, як тих поросят.
Продовбую власну я лудку.
І творчість зриває мене на ходу
З цієї плавкої рутини.
Вона поки долю мою молоду,
Заповнює сміхом дитини.
Вітаю і дякую, музо моя,
За ласку й постійні візити.
Я б зовсім не викрутив цього руля,
Без тебе; не знаю, як жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681230
Рубрика: Нарис
дата надходження 01.08.2016
автор: Андрій Конопко