Ти зробив з мене дівчину – воїна.
Показав світ у чорному вимірі.
Скільки лиха тобою вже скоєно?
Скільки зрад коханню і вірі?
Ти мене все відучував плакати.
Під табу взяв усі мої слабкості.
«Жорсткість духу!» - умів лукавити
В манері добра і лагідності.
Ти все скручував стрічку Мебіуса
В безкінечність страждання і болю.
Пильнував, як вогонь згасає.
Випробовував, що ж я дозволю?
А сьогодні вже не випадково,
Коли швидко згасає цей день,
Ми шукаємо першооснову,
І по вісі йдемо неповернень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681251
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2016
автор: Валентина Курило